Ми разом вчилися в університеті, в одній групі. Перший семестр, а то й цілий курс він мене страшенно дратував, бо називаючи пані Стр'елюк (наголос на перший склад) та волинякою. А я постійно шукала аргументи, щоб довести, що волиняни нічим від львів’ян не відрізняються. Лише згодом зрозуміла, що Богдан провокував, провокував думати та шукати аргументи для дискусії.

Йому було тісно в університеті. Він одним з перших зрозумів, що щось не так з нашою освітою, а тому читав по ночах розумні книжки, а на лекціях міг заснути. Якось, ще на першому курсі, коли нам розповідали про період Навуходоносора, він спав. Викладач це помітив і в якості покарання дав завдання вивчити на мап’ять переклад якогось староєгипетського рукопису. Коли на наступній лекції, перед всією аудиторією, він відтворив текст з пам’яті, його "зацінив" увесь курс, а викладач був нокаутований. Потім таке трапилося на парі у заступника декана, однак він толерантно вибачився та пояснив, що заснув не від того, що лекція нудна (вона і справді такою не була), а тому, що вночі вчився.

А ще він не любив бути схожим на інших і поводитися так, як усі. Хоча тепер я розумію, що він просто ніколи не був рабом, якому можна було нав’язати страх, покору, примус чи безправ’я.

Про Помаранчеву Революцію Богдан казав, що тодішня влада її "просрала". Думаю, йому було прикро, адже у 2004 р. кілька місяців проводив колони протестувальників щоб подолати кучмівський режим. А тому з головою занурився у наукову роботу, закінчив дві магістерські програми, потім вступив в аспірантуру. Якось, коли вже навчався у Польщі, я спитала чи не хоче залишитися у Варшаві, адже вона така комфортна та безпечна для життя. Він сказав, що його ніхто там не чекає і що треба повертатися в Україну.

Думаю, що на Єврореволюцію покладав великі надії, хоча і критикував опозицію за невміння використати шанс ще в грудні та малу ефективність в подальшому. Він не брав активної участі у подіях, однак двічі ми їздили на Майдан і були там рядовими мітингувальниками. Після подій на вулиці Грушевського, саме Богдан спричинив "ефект метелика" із захопленням обласних адміністрацій. Про це мало хто знає, але саме він був одним із лідерів, які мирно завели людей в Львівську ОДА, щоб показати, що з нами варто рахуватися. А потім цей вчинок почав бути прикладом для наслідування і в інших регіонах. Я завжди згадую Богдана, коли хтось каже, що це за чиїмось чужим сценарієм у нас відбувається революція. Так, за сценарієм Богдана, тішуся я.

Вчора він був у нас в офісі. Як почалася розмова про Київ, я наче й намагалася відговорити їхати на Майдан, але якось не надто наполегливо. Може знала, що його не можна від цього відмовити. Спитала лиш чи розуміє, що зараз висока ймовірність того, що живим з барикад можна не повернутися. Він з посмішкою відповів, що загибель на барикаді, це не найгірший варіант смерті. На тому ми й розійшлися. А сьогодні його не стало.

Богдан не був екстремістом. Він пробув на Майдані всього кілька годин. Не мав із собою зброї, каски чи бронежилета. Він ні на кого не нападав, не бив, не захоплював майно і не крав. Він просто хотів жити в іншій країні, але Україні. Де не вбивають людей за те, що вони насмілилися відстоювати свої законні права, готові казати правду, чинити опір чи просто не бути сірою безликою масою. Ми втратили кращого з-посеред нас. Сподіваюся не марно.

Богдане, пам’ятатиму завжди!